Мартин Боруля

трагікомедія

Мартин Боруля


1886

Стислий виклад. Читається за 4 хвилини.
Оригінал - 45 хвилин.

Основні дійові особи:
Мартин Боруля - багатий шляхтич, чиншовик;
Палажка - його жінка;
Марися - їх дочка;
Степан - син їх, канцелярист земського суду;
Гервасій Гуляницький - багатий шляхтич, чиншовик;
Націєвський - регістратор з ратуші, губернський секретар;
Трандалєв - повірений;
Омелько, Трохим - наймити Борулі;
Красовський - багатий поміщик, вчений лікар.

У центрі п’єси – Мартин Боруля, багатий український шляхтич, що орендує землю у поміщика Красовського. Він має дружину Палажку і двох дітей: дочку Марисю і сина Степана, який працює канцеляристом в земському суді. Мартин мріє отримати дворянське звання, щоб вивищитися в суспільстві і краще влаштувати своїх дітей. Справа нібито вже майже вирішена: Боруля отримав документ від Дворянського депутатського збору, який постановив, що він має бути зачислений до дворянського стану. Лишилось тільки щоб постанову затвердив Сенат, і тоді Боруля офіційно буде визнаний дворянином.

Отримання цього статусу є особливо важливим для Мартина, бо раніше він посварився з поміщиком Красовським і той обізвав його «бидлом», а його сина – «телям». Це сильно зачепило самолюбство Борулі і він подав позов не кривдника, але суд визнав образу взаємною, бо Мартин теж обізвав Красовського: «свиня, безштанько, приймак!» Тепер, коли його мають визнати дворянином, Мартин хоче подати апеляцію, адже він тепер знать і заслуговує на більш поважне ставлення. Для нього навіть не важливо скільки грошей йому доведеться витратити на судову тяганину, він вважає, що це того варте. В суді Борулю представляє повірений Трандалєв. Стряпчий тільки радий тому, що Боруля знову судитиметься, адже він веде справу Борулі проти Красовського і справу Красовського проти Борулі. Не залежно хто виграє справу, Трандалєв отримає оплату: «чи виграв, чи програв, а грошики дай!». Робота не важка і прибуткова, тому повірений переконує Мартина, що у випадку програшу апеляції, вони повинні будуть судитися знову і подавати позови поки не доб’ються свого.

У своїй одержимості порівнятись з Красовським, Мартин хоче «дворянські порядки позаводить»: не дає дочці і жінці робити ніякої роботи по господарству, натомість найняв наймитів. Дочка Марися тепер повинна називати батьків не «мама» і «тато», а «мамінька» і «папінька» або «мамаша» і «папаша». Такі назви є дивними для простої, працьовитої дівчини. Вона не розуміє зміни, яка відбулася в її батьку з тих пір, коли він захотів стати дворянином. Раніше він казав, що лише той, хто працює, може їсти, а тепер каже, що для неї, як для дворянки, працювати – це ганьба. Він примушує наймитів одягатись, як на свято, і наказує купити «са-муварь, чаю, сахарю і... кофію», щоб було, як у панів. Мартин не знає, однак, як вживати ці дворянські продукти: тому наказує наймиту розпитати, як ту каву пити: «чи до борщу, чи на ніч?»

Марися давно закохана у сина багатого шляхтича Гуляницького, Миколу. Вони виросли разом і хочуть одружитися. Брат Марисі, Степан, в дитинстві був найкращим другом з Миколою, але тепер їх життя складаються дуже по-різному: Микола працює в господарстві, а Степан сидить в казначействі і робить копії різних паперів та завчає їх напам’ять. Микола каже другові, що його робота дуже нудна і беззмістовна: «я б скорій рови копав, ніж таку роботу робить». Мартин же каже синові, щоб не спілкувався з Миколою: «не дружи з нерівнею, краще з вищими, ніж з нижчими. Яка тобі компанія Микола? Мужик — одно слово, а ти на такій линії, трешся між людьми інчого коліна...»

Батько Миколи, Гервасій, приходить до Мартина, щоб посватати Марисю, але той відмовляє, бо вони - дворяни, а Гуляницькі – прості хлібороби. Гервасій каже, що не впізнає його: «поки ти не ганявся за дворянством, був чоловік, як і всі люде; тепер же десь тебе вкусила шляхетська муха і так дворянство у тебе засвербіло, що ти рівняєш себе з Красовським...» Мартин відповідає, що він теж «уродзоний шляхтич» і заслуговує дворянства так само, як і Красовський, бо той «був безштанько, і батько його так само сидів у Шадурського на чинші, як і ми; а що він женився на дочці Шадурського і через те зробився державцем». Боруля вважає Красовського приймаком і тому на вартим дворянського звання, Гервасій же відповідає йому, що Красовський – вчений лікар і тому може вважатись дворянином: «його вже крізь щаблі не протягнеш, а бумаги — тьфу!», «хто вчену голову має, той дворянин». Мартин вперто тримається своєї думки, і, нічого не добившись, Гуляницький йде.

Мартин же вирішує віддати дочку за губернського секретаря Націєвського, бо той дворянин і це підвищить становище його дочки. Насправді Націєвського цікавить лише посаг дівчини, бо Мартин обіцяє: «п'ятсот рублів приданого, весілля на наш кошт, два годи доставлять у город топливо і деякі предмети на продовольствіє і хату поставить у городі». Марися ж, кохаючи Миколу, одразу говорить про це Націєвському і каже, що вони на пара: «Я проста дівчина, мужичка, нічого не вмію; я умію жать у полі, громадить, мазать, корів доїть, свиней годувать...» Націєвський намагається переконати її, співає дівчині романс під гітару, каже, що вона закохається в нього після весілля, бо: «баришні од меня тають, і ви розтаїте». Проте йому не вдається зачарувати Марисю і вона йде. Тим часом в Націєвського з’являється підозра, що, можливо, Марися вагітна від хлопця в якого закохана, і йому намагаються підсунути нечесну наречену. Його підозри підсилюються, коли він чує розмову Мартина з Палажкою, які думають, кого взяти в куми, коли народиться дитина. Націєвський тікає з заручин. Розгніваний Боруля наздоганяє невдалого нареченого і лупцює за свій сором.

Але біда не приходить одна: Степана звільняють з земського суду, Красовський хоче вигнати сім’ю Борулі з землі, яку вони орендують, a з сенату надійшла відмова у наданні дворянського статусу через те, що в нових документах прізвище написано «Боруля», а в старих «Беруля». Від переживань Мартин занедужує. Переконати його покинути думки про дворянство приходить Гервасій: «Воно ж тебе в хворобу угнало, глянь на себе... воно тебе посварило з Красовським і зо мною, — всі біди твої від нього!.. Хазяйство ледве живе, а дворянство без розуму і без науки хліба не дасть. Послухай мене: спали всі бумаги, щоб і не свербіло, бо ти слабий на дворянство і умреш, від цієї хвороби». Мартин у розпачі ридає і палить документи: « Тисяча рублів згоріла, половина хазяйства пропала, і все-таки — бидло!»

Щодо звільнення Степана, Гервасій теж переконує сім’ю, що це тільки на краще: адже два роки, що хлопець працював там, він не отримував ніякої зарплати, лише цей останній рік мав два з половиною рублі – менше, ніж робітники його батька, які отримують тридцять. «Плюнь ти на це діло! Батько старий, слабий, а одному синові, мавши добре своє хазяйство, не варт тиняться по канціляріях і за два з половиною в місяць тратить здоров'я, зводить готові гроші на одежу, на харчі... Добре, як дослужишся до чого путнього; а як так і вмреш канцеляристом, а хазяйства не навчишся, не привикнеш, — що ж робить під старість? От і тепер — за штатом, якби не було хазяйства, що його робить? Покинь, сину, берись за прадідівське рукомесло» - так научає Гервасій Степана.

Врешті Гервасію вдається заспокоїти Мартина і переконати погодитись на одруження їх дітей: Марисі і Миколи. Він каже, що якщо вони дадуть своїм дітям хорошу освіту – то вони і стануть дворянами.

Ілюстрація: Кадр із фільму "Мартин Боруля" ( Київська кіностудія художніх фільмів, 1953 р.) за мотивами одноіменної комедії Івана Карпенка-Карого.


Карпенко-Карий

Іван Карпенко-Карий

(1845-1907)

Вікіпедія Біографія

Вікіпедія Розбір твору на Вікіпедії