оповідання

Максим Гримач


1857

Стислий виклад. Читається за хвилину.

Основні персонажі:
Максим Гримач - багатий селянин;
Катря і Тетяна - доньки Максима;
Семен - коханий Катрі.

Діялось це «як панувала на Вкраїні удвозі Польща і Московщина». Вдівець Максим Гримач жив на березі Дніпра «проти Черкас, нижче Домонтова» і мав дві дочки: «Одна – Катрею звали – вже дівчина доросла, а хороша та пишна, як королівна; друга – Тетяна, так собі підліток, невеличечка; звивається, було, в дворі або в віконце виглядає, як ясочка». Люди в селі любили Гримача, бо той, як треба, будь-кого з біди виручить, заступиться за скривдженого.

Максим заробляв на перевозі різних товарів через Дніпро і нажив на тому великі статки: тоді була можливість робити це не сплачуючи зборів, бо сторожа не пильнувала тоді так строго. «Ото, було, як опівночі, то й пливуть човни Дніпром та й пристають під старою вербою; а пан Максим їх веде до світлиці та приймає, що треба». Найчастіше припливав до них молодий козак Семен. В нього і закохалась старша дочка Максима Катря. Багато молодців сватались за неї, але вона усім відмовляла. Максим її питав, чому вона перебирає парубками, а та казала лише, що серце до них не горнеться. Батько сказав, що хоче дочці щастя і не буде силувати виходити заміж за нелюба, але і за бурлаку не віддасть: Максим хотів для своєї доньки «вільного козака, щоб сам собі паном був, нікому не кланявсь – от якого!»

Семенові лишалось останній рік дослужити у пана, тож він пообіцяв Катрі, що весною «коли зацвіте перша вишня», він приїде до неї вже вільним і вони зможуть одружитися. Дівчина вірно чекала коханого, але весною вони отримала звістку, що Семен загинув підчас бурі на Дніпрі. Катерина тяжко затужила і скзала батьку: «Тепер уже вільний козак мій жених, тату! вільного собі зятя дождали!». Дівчина сплела в саду вінок із червоного та білого маку та пустила його по воді. А коли настала ніч, дівчина стрибнула в воду і втопилася.

Максим тяжко переживав смерть доньки: «Зачинився старий Гримач, аж п’ять років не виходив за свої ворота. Одцурався й отамана, й здобичі. Посивів, як той голуб сивий». Час ішов, вже і Тетяна підросла і вийшла заміж за гарного сотника. Після весілля, коли молоді поїхали, сумно стало Максиму самому в хаті. Він згадав старшу дочку, і сльози покотились по його обличчю: «Катрю! Катрю! дитино моя хороша! загубив я твій вік молоденький!»


Література кінця XVIII - початку XX ст.

Марко Вовчок

Марко Вовчок

(1833-1907)

Вікіпедія Біографія

Вікіпедія Розбір твору на Вікіпедії